Андрій Федорів зізнався, як повномасштабне вторгнення ледь не зруйнувало його шлюб

На YouTube-каналі журналістки Раміни Есхакзай RAMINA вийшов новий випуск з Андрієм Федорівим. Його мали відзняти ще 24 лютого 2022 року, але повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Тож лише зараз найуспішніший маркетолог України дав ексклюзивне інтерв'ю і розповів, коли вперше познайомився зі своїм біологічним батьком, як виховує чотирьох дітей, про аварію, що ледь не коштувала йому життя, трагічну втрату першої дружин, зустріч з Ярославою Гресь та порятунок їхнього шлюбу.

Андрій Федорів назвав головний критерій успіху

Мені подобається вислів Насіма Талеба, який сказав, що єдиний критерій успіху — чи не соромно вам дивитися в очі собі 18-річному? Чи не зрадили ви свої юнацькі мрії? Мені не соромно дивитися собі в очі, я продовжую робити все, щоб ці мрії втілювати.

Андрій Федорів розповів, чому називав свого дідуся батьком

Найбільше на мене вплинув дідусь, який був фантастичною особистістю. Йому було за 50 років, коли від нас пішов батько і я залишився із мамою. Дідусь сказав: «Так, це мій хлопчик, і я його виховаю». І він це зробив. Це був найкращий батько у світі, який став для мене взірцем справжнього чоловіка — веселого, легкого, реалізованого, сильного, масштабного, талановитого. Я був впевнений, що це мій тато, і не ставив зайвих запитань. 

Андрій Федорів розповів про зустріч із біологічним батьком

До 10 років я не знав, що у мене є ще якийсь батько. Одного разу мама сказала: «Маю тобі розповісти історію». Нагадала, що одного разу ми їздили в гості до чоловіка і що цей чоловік і є моїм біологічним батьком. Мене більше всього цікавило тільки одне — чи можу я продовжувати називати “татом” свого дідуся. Мама сказала, що “так!” і я видихнув. 

Ми почали зустрічатися з батьком час від часу, й так тривало декілька років. Він приїжджав на кілька годин, пив чай зі мною і мамою. Дарував якісь речі, мені в певний момент почало здаватися, що він хоче повернутися і бути знову з мамою. А потім ми дізналися, що він одружився. Я йому подзвонив, привітав, сказав, що сподіваюсь, це не вплине на наші стосунки. Він сказав, що, звісно, ніяк не вплине. Але далі він перестав брати слухавку, коли я дзвонив і не передзвонював, обіцяв забрати мене з гуртка, і не приїздив. Мама сказала: “Якщо людина каже тобі, що передзвонить і не дзвонить - це означає лише одне, вона не хоче з тобою розмовляти”. Я так подумав, що це логічно і ми не спілкувалися чотири роки. Мама ніколи не зверталася до нього по допомогу, але коли я вступив до інституту, попросила про оплату репетитора. А він відповів: «Я твоїй дитині допомогти не можу». 

Андрій Федорів розповів, як виховує власних дітей

Я з сином намагаюся бути поруч у великій кількості дрібниць. Ми разом їздимо на базар, готуємо, малюємо. Йому вісім років. Ми можемо засинати разом по пів години, говорити, грати у шахи. Я роблю все можливе, щоб бути для свого сина та доньок антонімом свого батька та його ставлення до мене.

Андрій Федорів розказав про моменти бідності

Мій дідусь був справжнім одеситом, говорив мені: «Пускай все по гумору». 80-ті роки були дуже комфортними, дідусь, мама і бабуся гарно заробляли у ті часи. Ми могли дозволити собі піти в неділю до ресторану у Будинок кіно. Дідусь був важливим режисером, мав премії. У 1990 році померла бабуся, він переживав, але все тримав у собі. І він ніколи після цього не одружувався. Коли ти, як дідусь, все життя провів в кайф, заробляв сотні карбованців на місяць і після цього “вимикають світло” і ти нікому не потрібний. Кому потрібна творчість в 91 році? Немає зарплати, немає цього і того, а є звичка. 

Найскладніший діалог був, коли мама просила дідуся не мастити масло на хліб товстим шаром… А він по-іншому не вмів. У 65 років він радів, що може бути водієм для іноземців, які приїздили у відрядження у Київ. Він возив їх у нічні клуби, заробляючи 10 доларів за ніч, а я чекав на нього вдома біля вікна. Не знаю, що має відчувати людина за 60, працюючи в сервісі, щоб хоч якось протягнути. Потім він потрапив у аварію з власної провини, розбив і свою і чужу машину. Ми мали віддати півтори тисячі доларів протягом кількох днів, дідусь продав для цього найцінніші антикварні речі. Цих моментів бідності було дуже багато. Я пішов працювати в 16 років, просто щоб моя мама перестала плакати. 

«Всі вижили — це диво», — Андрій Федорів про аварію, яка ледь не забрала його життя  

13 жовтня 2002 року був момент, коли мені зірвало дах. Уявіть собі, я створюю свою першу агенцію і ми за перші 6-7 місяців входимо в топ-20 на ринку. Мені здається, що я “вау”. Я тільки купив новий BMW, ми мали їхати на підписання контракту в Запоріжжя. Сіли в машину. 13 жовтня, легенький сніжок, у мене літня гума. В якийсь момент автівку почало вести. Ми переверталися 65 метрів, врятувало тільки те, що подушки безпеки спрацювали. Всі вижили — це диво. Люди, які бачили здалеку аварію, питали: «Скільки там трупів?» У мене зникла пам'ять на пів дня. Це був удар по носу і нагадування — ти мурашка й усі розмови про «успішний успіх» не мають жодного сенсу. 

Андрій Федорів розповів про створення своєї першої агенції

Я з 20 до 30 років зробив всі помилки у фінансах, які тільки можна було. Послуговувався моделлю свого дідуся, модель художника: живи так, ніби це твій останній місяць. Все, що заробив, маєш витратити на себе, зараз треба святкувати. Я був дуже успішний, але мав у 30 років 600 тисяч доларів боргу. Я зрозумів, що потрібно змінюватися. Використати весь свій досвід у рекламі і розпочати власну справу. 

«Я не думав, що щось погане може статися», — Андрій Федорів про смерть першої дружини

Ми жили щасливо. Дуже молоді, обидва з творчих родин, трішки романтичні, ідеалістичні. Ми були дітьми, які намагалися зрозуміти життя, любити одне одного. Останній рік мали прекрасні стосунки, дуже чекали на другу дитину, все було добре. Під час вагітності у Дарини виявили певний діагноз, який впливає на здоров'я, але проходить після народження дитини. На останніх місяціх вагітності дружина прийшла на обстеження і їй раптом сказали, що терміново потрібно робити кесарів розтин. Вона мені подзвонила, я був у відрядженні, встав посеред зустрічі і поїхав в аеропорт. Коли я прилетів, вже народилася Іванка. Дарина провела в пологовому ще декілька тижнів. Нарешті приїхали додому, стало краще, динаміка була позитивною. Пройшов більш як тиждень, і їй стало гірше. Викликали лікаря, взяли аналізи, дружина недобре почувалася. Я поговорив із лікарем, і він сказав, що всі аналізи в нормі, що так і має бути, треба ще почекати. Але якщо не стане краще, то через пару днів на всяк випадок треба лягти в лікарню. Під ранок Дарині стало зле, приїхала швидка. Потім ще одна бригада. Мені здавалося, якщо в тебе позитивне мислення, то все буде добре. Я не думав, що щось погане може статися. Реанімаційні дії тривали 53 хвилини… Потім лікар підняв на мене очі і сказав, що це все. 

Я сидів на ліжку як маленький хлопчик і не міг у це повірити. 

 «Щастя — це вибір», — Андрій Федорів

Через рік після смерті дружини, я зрозумів, що не зможу жити у постійному відчаї та істериці, мені треба ухвалювати якесь рішення. Потрібно йти вперед заради своїх дітей. Я визначив для себе, що це буде через день після річниці смерті Дарини. 18 лютого. Проплакав весь день, дочекався 12 години ночі, зняв обручку і змінив статус на фейсбуці на «неодружений». Це був мій 33 рік. Я мав стати щасливим, адже щастя — це рішення, яке ти можеш ухвалювати. Бути нещасним просто, а щасливим — складно.

«Це наче манія», — Андрій Федорів розповів, як шукав маму своїм донькам після смерті першої дружини

Я почав шукати маму дітям. Це було наче хвороба, манія. Йти до психолога я соромився. Мені більше допомогли друзі. Я розповідав, що мені складно, бо, з одного боку, хочу когось запросити на побачення, а з іншого — думаєш, що ця людина не буде гарною мамою для моїх доньок, то навіщо витрачати час? Моя подруга сказала, що треба все спрощувати, порадила: “Спробуй навчитися жити одним днем. Скажи собі, що ти людина, яка народжується кожного ранку і помирає ввечері. Не ускладнюй - спрощуй. Людям буде зрозуміліше, якщо ти казатимеш, що ти людина без минулого і без майбутньго. Дозволь собі прожити цей день так, як ти хочеш”. І мені ця порада дуже допомогла. 

Андрій Федорів згадав, як Ярослава Гресь пішла від чоловіка заради нього

Між нами взагалі нічого не було, навіть поцілунка. Але через 10 днів після нашого знайомства, Ярослава написала мені: «Я пішла від чоловіка». Я подзвонив їй із Карпат, ми проговорили до шостої ранку. Мені хотілося її підтримати, все вже не мало значення, бо почуття було наскільки великим, що я не міг його втримати. 

«Син народився за 365 днів після нашої зустрічі з Ярославою», — Андрій Федорів

Я вирішив, що нам потрібно вдвох поїхати у подорож мрії — спочатку до Рима, потім на Сицилію. Ми прилетіли до Рима, і Ярославі вже на другий день стало погано. Приїхали до лікарні, там зробили УЗД, і нам сказали, що Яся вагітна. На Сицілії було 40 градусів, їй стало значно гірше, ми полетіли до Берліна, і нам сказали, що у дитини почало битися серце.

Перша наша зустріч була 4 березня, а через 364 дні народився Лука. 

Андрій Федорів зізнався, як повномасштабне вторгнення ледь не зруйнувало його шлюб  

Нам завжди було добре разом. Але повномасштабне вторгнення — зрештою привело нас до великої кризи. Все почало накопичувати з 2022 року. З'явився проєкт UNITED24, ми домовилися, що зараз я маю зосередитися на бізнесі, адже ми як родина від нього залежимо, а Ярослава сфокусується на фандрейзингу. Ми були впевнені, що це на пару місяців і що UNITED24 — ідеальне завдання для Ярослави, бо вона спринтер і тактик. Але місяць пройшов, потім півроку, потім рік. Велика війна тривала, я бачив, як Ярослава себе не берегла, ми перестали її бачити, вона приїжджала лише перепакувати валізу. І так два роки. У мене свої виклики, відрядження, клієнти з різних країн. У березні 2022 року був мінус 95% продажів. У певний момент ми просто фізично перестали бути поруч, адже у кожного свій фокус і виклики. Ти звикаєш до нової реальності, в якій ти знову самотній. Це роз'їдало зсередини, таке ж відчуття було і в Ярослави.

Андрій Федорів зізнався, як врятував шлюб з Ярославою Гресь

У грудні минулого року ми почали розмовляти, що з цим треба щось робити. Ярослава сказала: «Давай визнаємо, що ми двоє класних людей, партнерів та батьків, які все зроблять для своїх дітей, але ми більше не пара. Була велика любов, але вона пішла”. Я був із цим радикально не згоден. Сказав, що готовий визнати, що у нас є проблема, але вважаю, що крапка — це точно не те рішення, яке зараз треба приймати, бо ми не зробили все, що від нас залежало, для того, щоб як мінімум спробувати цю проблему вирішити. Якщо ми спробуємо і не вийде - окей, це чесно. Але не спробувати і поставити крапку -  це нечесно навіть не по відношенню до дітей, а до нашої любові. Ми прийняли те, що не розв'язали, а потім наче якийсь клік відбувся. Я почав працювати з терапевтом, Яся теж. І півроку постійної роботи вивели нас у стабільну зону. 

Не можу сказати, що емоційно ми в ідеальному форматі, але якщо для тебе щось по-справжньому важливо, а для мене і Ярослава, і наші стосунки, і родина — найважливіше у житті, варто боротися до останнього. Цей виклик у стосунках змусив і Ярославу займатися собою, і мене по-іншому поглянути на якісь речі, приділяти більше уваги тому, щоб зберегти нашу пару й цю магію між нами.