Ольга Мартиновська: “Мені ніхто ніколи нічого не дарував”

На YouTube-каналі журналістки Раміни Есхакзай RAMINA вийшов новий випуск із суддею проєкту “МастерШеф” на каналі СТБ Ольгою Мартиновською. В ексклюзивному інтерв’ю вона відверто розповідає про виховання доньки та роль колишнього чоловіка в цьому процесі, свою реакцію на народження його другої дитини та причини розлучення.

Також Ольга ділиться реаліями відкриття ресторану в Європі, говорить про комплекси, з якими стикаються у великих містах люди, які виросли в селі, а також розповідає про різницю у стосунках з українцями та французами, знайомства в Tinder, труднощі в особистому житті та те, чи допомогли їй поради сексолога.

Ольга Мартиновська про свій моральний стан

Я не страждаю від дуже сильних перепадів настрою. У мене немає крайніх емоційних злетів — станів ейфорії, фантазій чи абсолютного захвату. Так само, як і глибоких емоційних спадів. Я досить холоднокровна, прагматична, тверезо мисляча людина, не істеричка. Мені може бути важко, але я звикла тримати себе в руках – зі зціпленими зубами, зібрано. Зараз мій стан загалом такий самий. Подекуди відчуваю розгубленість, тому занурююся в роботу над собою – фізично та ментально. Десь їду, шукаю творчість у житті, бо вона дає можливість триматися й не впадати у відчай.

Ольга Мартиновська про допомогу ексчоловіка у вихованні доньки

Мій колишній чоловік Ваня допомагав, наскільки міг і вмів, хоча й не так, як мені б хотілося. Я завжди вважала, що коли люди вступають у стосунки, вони йдуть на це свідомо й беруть на себе рівну відповідальність, особливо коли стають батьками. Ваня молодший за мене майже на три роки, і він часто казав: “Я не знаю, як це робити”. А я відповідала: “Я теж не знаю, але я роблю”. У нас постійно була боротьба: "Чому ти не встаєш о шостій і не годуєш її?" У мене було безліч претензій. Вже зараз, з часом, я розумію, що над цим потрібно було працювати, адже нас обох ніхто не вчив, як бути батьками. Нам слід було разом навчатися цього, а не з'ясовувати, хто за що відповідає. Але ми були молоді й дурні!

Ольга Мартиновська про стосунки доньки з татом

Віра дуже позитивно ставиться до тата. Єдине — фізична й ментальна відстань між ними поступово входить у звичку. І для неї, і для нього. Вона звикла жити без нього, у своїй комфортній картині світу, де є я, ті обставини й умови, які я для неї створила. Тому вона не відчуває потреби в ньому, не сумує, не шукає його.

Коли вона дізналася, що у тата народиться ще одна дитинка, що це хлопчик, відреагувала досить спокійно. Я намагаюся підкреслювати: “Це ж круто! Я не народила тобі рідного братика чи сестричку, але у тебе тепер з боку тата є рідний братик". Проте вона не сприймає його як рідного-рідного. Каже: “Це зведений”. Думаю, це через вік або через те, що рідко бачиться з татом. Натомість двоюрідних братів і сестер — дітей мого брата — вона вважає дуже близькими, рідними.

Ольга Мартиновська про те, хто ініціював розлучення 

Я поїхала до Франції якраз у той період, коли розлучилася з чоловіком. Хоча офіційно ми ще не були розлучені, рішення вже було ухвалено — переважно мною. Іноді я навіть звинувачую себе в тому, що наш шлюб розпався, адже саме я це ініціювала. Ми порадилися з Ванею, і я вирішила, що так буде краще. Він не хотів розлучення, не хотів руйнувати сім’ю. Я довго спостерігала, ніколи не влаштовувала скандалів, але накопичувала відчуття невдоволення… Я не почувалася ні щасливою, ні коханою. Не так я собі уявляла подружнє життя. 

Ольга Мартиновська про відкриття ресторану у Європі та українські реалії

В Європі відкриття ресторану — зовсім інша історія. Насправді навіть за 50 000 євро цього не зробиш. Я пробувала. У 2023 році, навесні, я їздила на південь Франції з ідеєю відкрити ресторан, але швидко зрозуміла, що це набагато складніше, ніж здається. У них є система, якої в нас немає: якщо ти заходиш у приміщення, де вже був ресторан (чи є діючий), ти маєш купити право бізнесу. Це право коштує приблизно стільки, скільки ресторан робив обороту за рік. Тобто якщо заклад приносив мільйон євро на рік, тобі потрібно заплатити цей мільйон лише за право працювати в цьому приміщенні. Якщо ж ти хочеш відкрити ресторан у нульовому приміщенні, все ще складніше. Ти повинен пройти довгий і бюрократично складний процес оформлення всіх дозволів. Особливо важко отримати їх у житлових будівлях.

Щодо вартості відкриття ресторану в Україні: якщо брати середньостатистичний симпатичний ресторан із професійно обладнаною кухнею, я рекомендую орієнтуватися на мінімум 2000 євро за квадратний метр — і це з обладнанням. Це середній мінімум, в який ти вкладешся.

Ольга Мартиновська про виклики для людей із села у великих містах

Я не почувалася впевненою у собі, не вірила, що можу бути тут потрібною. Мені здавалося, що я не зможу інтегруватися в це суспільство — таке швидке, розвинене, сучасне. А я почувалася такою, що відстає. В усьому: в одязі, у манерах, у мові, у культурі. У моєму селі не було ні платівок, ні бібліотек. Батьки не читали якоїсь особливої літератури — лише те, що входило в шкільну програму. А тут люди ходять у музеї, відвідують виставки… Вони здавалися мені такими просунутими. І я думала, що поки що не дотягую до цього рівня. Що мені краще відступити.

Ольга Мартиновська про те, чому навчило її життя у Франції 

Коли я пішла на філологічний факультет, щоб вивчити французьку, говорити вже могла, бо навчилася від людей, але мені треба було навчитися читати, писати, опанувати граматику. Тоді мене прихистила у себе одна французька жінка — Шанталь… Їй уже було десь 56, вона мала двох доньок, трохи молодших за мене, і вона мене прийняла як ще одну доньку. Поселила безплатно на другому поверсі, в кімнаті, що нагадувала горище.  

Я виросла у дуже дисциплінованому домі: якщо зняла одяг — або в прання, або в гардероб. Після їжі — одразу мити посуд. Порядок понад усе. А у Шанталь… Спочатку це здавалося мені безладом: вона могла кинути кофту на диван, туди ж сідала кішка, і вся річ була в шерсті. Вечеря тривала дві-три години, з довгими розмовами. А в мене вдома? Пів години — і все. Швидко поїли, запили компотом, батько ще хвильку переварив — і всі розбіглися по роботі: хтось до корів, хтось на город. У селі завжди купа справ. А тут… Якось я прийшла після навчання і роботи, скинула одяг, просто впала на ліжко і заснула. Прокинулася — і не застелила ліжко. Поїла — і не помила за собою посуд. І вперше відчула кайф у такій розслабленості. Це не бруд, не безлад, а просто можливість жити моментом, не думати про посуд, про порядок, а бути тут і зараз.  

Ольга Мартиновська про відкриття власного ресторану

Мене часто питають: "Олю, а коли ж ресторан?" Я й сама собі це питання ставлю. Але розумію, що все має відбутися у правильний момент. Не тому що є можливість чи хтось пропонує партнерство, бо пропозицій чимало: бути шефом, бренд-шефом… А тому що я сама “відчуваю” цей час. Бо ресторан — це справа життя. Ти не можеш зайти туди однією ногою. У мене вже є розуміння, яким має бути мій заклад, концепція, атмосфера, сенси. Але потрібні гроші й локація. І, чесно кажучи, краще гроші — бо з правильним маркетингом можна розкрутити будь-яку локацію. 

Ольга Мартиновська про різницю стосунків з українцями та французами

З власного досвіду можу сказати, що відмінності є. Але, можливо, це моє особисте невміння правильно обирати чоловіків і будувати з ними міцні стосунки. Я зараз відвідую психолога, чоловіка, який також є сексологом, щоб краще розібратися в цьому питанні. Я прийшла до нього і сказала: “Я здаюся! Я відчуваю себе безпорадною. Чому в мене не виходить побудувати стосунки?” Зараз, після 30 років, я вважала себе зрілою жінкою, на яку можна покластися, з якою можна створити гармонійні стосунки. Але вони не складаються. Я думала, що, можливо, проблема в чоловіках. Потім я задумалася: “А може, я щось роблю не так?” І звернулася до психолога, щоб дізнатися, що таке здорові стосунки, які люди їх будують, як вони зустрічаються, чи вони стають такими... Тому що я не підтримую ідею, що жінка повинна “виховувати” чоловіка. У мене є дитина, яку я виховую, я сама себе виховую. І ще його виховувати? Це занадто. Зараз мені 35 років, і я тільки починаю розуміти, що не так і чому в мене не складаються стосунки. Якщо порівнювати французьких і наших чоловіків, то французи, на мій погляд, часто залишаються “маминими синочками”, які не поспішають у доросле життя, не прагнуть одружуватися, народжувати дітей і брати на себе відповідальність. Вони цінують свободу і хочуть залишатися незалежними.

Ольга Мартиновська про знайомство в Tinder

Так, я пробувала знайомитися в Tinder. Але мені не вистачає часу, бо там теж треба докладати зусиль. Я сходила, мабуть, на два побачення. І на цих побаченнях я платила в ресторані. Що їм ще можна сказати? Вони казали: "Ой, у мене тільки картка, може, я тобі скину?" Ну, знаєш, всі починали з якихось відмовок. Коли знайомишся в мережі, то, звісно, звертаєш увагу на зовнішність, має щось "йокнути". Потім вже спілкування. Мені не подобалося довго переписуватися, це мене дратувало. Постійно розповідати про себе: “А хто ти? Ким працюєш? Що любиш?” Краще зустрітися і там одразу відчути, є “хімія” чи ні, погляд, запах тощо. Тому я швидко пропонувала: “Сходимо на каву". Пригадую, ми гуляли з хлопцем в парку Шевченка, потім пішли повечеряти в хінкальню. І що? Я платила і на перший, і на другий раз, а потім видалила додаток.

Ольга Мартиновська про потенційних фіналістів «МастерШеф»

Так, досить швидко стає зрозуміло, хто потенційно може опинитися у фіналі або навіть перемогти. Ми вже на етапі кастингу оцінюємо кандидатів, і кожен із нас робить свої висновки, які згодом обговорюємо з колегами. Буває, що я можу передбачити переможця. Однак трапляються й розчарування. Ми не завжди можемо правильно оцінити людину. Іноді учасник спочатку показує себе з одного боку, а згодом розкривається зовсім інакше. Тому бувають і помилки, і точні прогнози, і несподіванки… Але зазвичай має бути спільне розуміння мови кулінарії. Коли ви згадуєте, наприклад, "берблан" чи "буябес" і бачите в очах або цілковиту порожнечу, або розумне запитання, це вже багато про що говорить. І, звісно, смак. Незалежно від того, що приготувала людина, чи то проста домашня страва, чи вишуканий делікатес, ви, смакуючи, відчуваєте текстури, рівень спецій, гармонійність поєднання інгредієнтів, логіку страви. Це дозволяє зрозуміти, чи є в людини кулінарний талант, чи вона просто фантазер, який вважає себе митцем і думає, що можна творити будь-що без належних знань. Тому нам досить легко визначити потенціал і перспективи кожного учасника.

Ольга Мартиновська про недбалість лікарів

Був випадок, про який я шкодую й досі. Йдеться не про сексуальну освіту, а про ставлення до жіночого тіла. Ми були на плановому огляді в приватній клініці. Я щорічно проходжу чекап, і дитина також. Ми звернулися до ортопеда через проблеми зі стопою доньки. Це був не наш постійний лікар. Він оглядав її ноги, вона була в лосинах і трусиках. Я згадала про проблеми з тазостегновим суглобом. Він різко зняв з неї трусики, опустивши їх. Донька злякалася, стояла гола і дивилася на мене. Він недбало провів огляд. Моєю помилкою було те, що коли вона скаржилася (це було рік тому, про що вона й досі згадує), я сказала: “Доню, це лікар, йому можна”. Вона відчула порушення своїх кордонів і досі це обговорює. Я шкодую, що не захистила її, не зробила зауваження лікарю.

Ольга Мартиновська: “Мені ніхто ніколи нічого не дарував”

Був один випадок. Я називаю чоловіків, з якими мала стосунки, коханцями — мені подобається це слово. Отже, ми сиділи в барі. Він дістав мою сумочку, куплену на паризькому блошиному ринку за 50 євро. І каже: "Знаєш, тобі варто її позбутися”. Я не зрозуміла: “В якому сенсі?” А він: “Фурнітура дешева, тобі вже не личить. Можливо, потрібен Hermes". Мене це дуже образило, я розгубилася і почала виправдовуватися, мовляв, головне — внутрішній зміст, моя особистість. Але, звісно, це мене зачепило. Згодом я подумала: “Чому ти просто не подарував мені нову сумку, сказавши, що мені пора перейти на інший рівень?”