Від грибів до яблук: з чого роблять сумки без натуральної шкіри

Ще кілька років тому вибір матеріалів для сумок здавався очевидним: натуральна шкіра, замша або синтетичний замінник. Проте сьогодні дизайнери й матеріалознавці працюють із зовсім іншою сировиною — міцелієм грибів, волокнами листя ананаса, яблучними вичавками, корою коркового дуба, відходами рибної промисловості та навіть бактеріальною целюлозою.

Такі матеріали часто називають «шкірою», хоча це радше маркетингове скорочення. Насправді перед нами не один універсальний продукт, а ціла група біоматеріалів і композитів, які можуть імітувати вигляд, пластичність або фактуру шкіри. Їхні властивості, склад і вплив на довкілля різняться: частина виробляється з відходів, частина вирощується в лабораторіях, а деякі матеріали все ще потребують полімерного покриття для міцності та зносостійкості.

Розповідаємо, з чого сьогодні створюють сумки без традиційної тваринної шкіри — і які бренди вже тестують ці рішення.

Грибна шкіра: матеріал із міцелію

Міцелій — це розгалужена коренева структура грибів. Його можна вирощувати в контрольованих умовах, а потім обробляти, пресувати й фінішувати так, щоб матеріал нагадував шкіру за м’якістю, щільністю та фактурою.

Один із найвідоміших прикладів — Mylo від американської компанії Bolt Threads. Для його створення використовують міцелій грибів, а сам матеріал може отримувати різну текстуру, колір і тиснення. Водночас важливо враховувати склад: Mylo не є матеріалом зі 100% міцелію. У версії, яку описує Stella McCartney, він містить 85% міцелію, 15% ліоцелу та водне поліуретанове покриття, потрібне для довговічності.

Із Mylo експериментували Adidas, Lululemon, Stella McCartney та Kering. Stella McCartney у 2022 році представила Frayme Mylo — одну з перших люксових сумок із матеріалу на основі грибного міцелію.

Ананасова шкіра: матеріал із листя після збору врожаю

Ананасова «шкіра» виготовляється не з плоду, а з довгого волокнистого листя, яке зазвичай залишається після збирання врожаю. Волокна дістають, очищають, перетворюють на неткану основу та додають фінішне покриття, яке забезпечує захист від вологи й стирання.

Найвідоміша назва такого матеріалу — Piñatex. Його розробила компанія Ananas Anam. Перевага концепції — у використанні побічної сировини ананасового виробництва, а не у вирощуванні нової культури спеціально для моди.

Втім, називати Piñatex повною заміною натуральній шкірі некоректно: це легший матеріал із власною, часто більш текстильною поведінкою. Він добре підходить для аксесуарів, невеликих сумок, деталей взуття й предметів інтер’єру, але потребує дбайливого догляду та має обмеження щодо довговічності залежно від конкретного покриття

Яблучна шкіра: друге життя вичавок

Після виробництва соку та сидру залишаються шкірка, серцевини, насіння й м’якоть яблук. Саме ці відходи можуть стати основою матеріалу, що зовні нагадує шкіру.

Данська компанія Beyond Leather Materials створила Leap — матеріал на основі перероблених яблучних відходів. За інформацією виробника, сучасна версія Leap містить 91% біооснови; її випускають у рулонах для меблів, аксесуарів і fashion-виробів.

Технологія Leap не зводиться до подрібненого яблука: яблучну масу поєднують з іншими компонентами, наносять на текстильну основу та захищають покриттям. Тому коректніше називати такий продукт композитним матеріалом з яблучними відходами, а не просто «шкірою з яблук».

Кактусова шкіра: матеріал із опунції

Кактусова альтернатива шкірі найчастіше пов’язана з мексиканською опунцією — рослиною, яку також називають нопалем. Для виробництва використовують зрілі листки: їх зрізають так, щоб сама рослина могла продовжувати рости.

Найвідоміший бренд у цій категорії — Desserto, створений у Мексиці. Кактусовий матеріал може бути м’яким, гладким або рельєфним, тому його використовують для сумок, взуття, одягу та меблевої оббивки.

Попри популярність назви «кактусова шкіра», матеріал зазвичай не складається лише з рослинної сировини. Для гнучкості, водостійкості та стабільності виробники можуть використовувати поліуретанові або інші полімерні компоненти. Це не робить продукт автоматично «поганим», але означає, що заяви про його екологічність варто розглядати через конкретний склад, технологію та термін служби

Риб’яча шкіра: переробка побічних продуктів харчової промисловості

Риб’яча шкіра — не веганська альтернатива, але приклад циркулярного підходу до матеріалів. Її отримують із побічних продуктів харчової промисловості: шкіра риби, яка могла б стати відходом, проходить дублення та перетворюється на міцний декоративний матеріал.

Її легко впізнати за виразною лускатою фактурою. У готовому виробі вона може нагадувати екзотичну шкіру, але походить не від рептилій, а від риби. Риб’яча шкіра часто використовується в деталях сумок, взуття, ременях, гаманцях і невеликих аксесуарах.

Тут також не варто автоматично прирівнювати «перероблену сировину» до нульового впливу на довкілля: багато залежить від методу дублення, барвників, покриттів і того, наскільки прозорим є виробництво.

Наноцелюлозна шкіра: матеріал, вирощений бактеріями

Бактеріальна наноцелюлоза — це тонке й міцне волокно, яке створюють певні мікроорганізми в процесі ферментації. Для їхнього живлення можуть використовувати цукри, зокрема отримані з агровідходів. У результаті формується щільний біоматеріал, який після обробки може нагадувати шкіру.

Один із найпомітніших проєктів у цій сфері — співпраця данського бренду Ganni та британської біотехнологічної компанії Modern Synthesis. Вони представили експериментальну версію культової Ganni Bou Bag із бактеріальної наноцелюлози, вирощеної на каркасі з ниток.

Цей напрям особливо цікавий тим, що дає змогу не лише переробляти відходи, а й буквально «вирощувати» матеріал. Однак багато таких моделей поки що існують у форматі прототипів або малих серій: біоматеріали ще проходять шлях від лабораторії до стабільного масового виробництва. Modern Synthesis продовжує масштабувати технологію для комерційного використання у fashion-індустрії.

Коркова шкіра: матеріал із кори дуба

Коркова «шкіра» виготовляється з кори коркового дуба. Дерево при цьому не зрубують: кору знімають із живого дуба, а з часом вона відростає знову. Подрібнену кору або тонкі коркові листи наносять на текстильну основу, отримуючи легкий матеріал із природним неоднорідним малюнком.

На відміну від гладкої шкіри, корок має впізнавану пористу фактуру. Його використовують для сумок, гаманців, обкладинок, ременів, взуття та аксесуарів для дому. Такий матеріал цінують за малу вагу, вологостійкість і характерний зовнішній вигляд.

Коркова тканина не обов’язково має вигляд «натурального корка»: її можуть фарбувати, ламінувати, тиснути або комбінувати з іншими матеріалами. Саме тому, обираючи сумку, варто дивитися не лише на назву «cork leather», а й на інформацію про основу, клей, захисний шар і правила догляду.

Важливо усвідомлювати:

Матеріали з грибів, фруктових відходів, кактусів чи бактерій — це не магічно бездоганна відповідь на всі проблеми моди. Часто вони містять синтетичні компоненти: текстильну підкладку, поліуретанове покриття, клей або барвники. Саме ці елементи нерідко визначають, чи буде сумка достатньо міцною, гнучкою та стійкою до вологи.

Тому замість загального ярлика «еко» краще ставити чотири прості запитання:

Яка частка рослинної або біооснови є в матеріалі?

Чи використано відходи як сировину?

Які полімери, покриття й підкладки входять до складу?

Чи прослужить річ достатньо довго, щоб її виробництво було виправданим?

Найстійкіша річ — не обов’язково та, що має найгучнішу «зелену» етикетку. Це та, яку носитимуть довго, ремонтуватимуть за потреби й обиратимуть свідомо.

Вас це може зацікавити: Як не можна носити важкі сумки: не припускайтесь цієї частої помилки