Олена Манзюк в інтерв’ю Раміні: “З початком повномасштабного вторгнення я навчилася ігнорувати хейт”

На YouTube-каналі Раміни Есхакзай RAMINA вийшов новий випуск з українською блогеркою-мільйонницею Оленою Мандзюк. Журналістка приїхала до Хмельницького, рідного міста Олени, та зробила відвертий портрет інфлюенсерки, показавши її життя, емоції та думки «за кадром». В першому великому інтерв’ю за досить тривалий час Мандзюк розповіла про власний досвід боротьби з депресією та прийом антидепресантів, реакцію на хейт, розлучення та ставлення доньки до служби її батька (і колишнього чоловіка Олени — Руслана Мокрицького) в ЗСУ, психоневрологічний інтернат та опіку над ним, а також про дружбу з Олександром Тереном.

Пропонуємо до вашої уваги найцікавіші фрагменти випуску:

Про психологічний стан та початок лікування депресії

Я була в одному з найгірших станів у своєму житті. І цей стан затягнувся. Не можу сказати, що зараз почуваюся супер краще… Але хоча б я лікуюся. Я звернулась по допомогу до психотерапевта, якщо раніше я просто мала розмову з психологом, яких виявилось недостатньо, я звернулась до лікаря. Мені діагностували депресію, яка вже перетікає у важку форму. Лікування — антидепресанти, постійна терапія.

Приймаю ліки вже три місяці. Мені так було страшно прийняти першу таблетку. Я купила ліки, поставила і думаю, це ж потрібно починати їх пити, а можливо, не потрібно? Усередині постійно був сумнів. Коли я взяла ліки, рука тремтіла, бо мені здавалося: от я її вип’ю — і все, світ довкола зміниться, я стану овочем, нічого не зможу, просто лежатиму. Але — абсолютно все не так. Лікар спочатку призначила зменшену дозу, ми поступово її збільшували, відстежували процес та самопочуття.

Зараз я на максимальному дозуванні, але лікар поки не зменшує. На початку було дуже важко — я стала агресивна та роздратована. Мені здавалося, що абсолютно нічого мені не допомагає  і не допоможе. Хоча лікар пояснювала, що людина, яка в депресії, вона не бачить в майбутньому чогось хорошого. От їй все здається, що все закінчиться погано.

Про глибину пережитого і джерела болю

Мій стан не змінився кардинально, і ми це обговорюємо з лікарем на кожній зустрічі. Як вона пояснює — у мене ця депресія триває не місяць і не два. Вона затяжна, і щоби з неї вийти, знадобиться час. Усе це — втрата дитини, операція, розлучення — усе пов’язано. Це не щось окреме».

Фінансове навантаження: скільки коштує місяць життя

Я рахувала — це близько 200 тисяч гривень. Це школа, садок, прибиральниця, комунальні, корм для тварин, тому що вони їдять багатенько. Замовляла їм їжу позавчора, це вийшло 28 тисяч гривень — це на півтора місяця. І плюс різні вітаміни, смаколики. Додаємо зарплату менеджера. І також мені допомагають із дітками — завозять до школи, привозять.

Діти ходять в приватну школу та садочку. Навчання в Хмельницькому не таке дороге, як у Києві чи навіть у Харкові, їх навчання коштує 30 тисяч гривень на місяць. Всі додаткові витрати — це речі (вони ростуть, сезон змінюється) і відпочинок: улюблений табір Міри — це від 25 тисяч гривень за тиждень. Ладусь хоче, але ще маленький, ще економить мамі гроші.

Про хейт і «біле пальто»

Мені було трішки страшно показати себе справжньою — боялася не сподобатися, а раптом не те рішення прийму, раптом засудять. Але все змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Зараз, коли мені пишуть про вакцинацію чи інший хейт - мені вже все одно. З того моменту я навчилася ігнорувати, мені просто не потрібно вступати в діалоги, але коли в мене є настрій, я можу відповідати в коментарях — тоді це навіть трохи як розвага. Щодо «білого пальта» — пішло не так від аудиторії, як і інших блогерів. Я розумію, що моя активність когось може дратувати: мовляв, “занадто волонтерить, занадто допомагає, вона скрізь…”. Але я роблю це не для визнання. Коли я все це робила, мені дуже хотілося, щоб люди дивилися на мене і не думали “яка вона у білому пальті”. Мені хотілось, щоби вони казали: “Вона змогла — і я зможу. Може, навіть краще”.

Про ставлення старшої доньки до служби батька в ЗСУ 

Мірра іноді взагалі відмовляється виходити на зв'язок із батьком — ні на відео, ні навіть на аудіо. Вона старша і найбільше прив’язана до Руслана, усвідомлює все, і їй дуже важко. Після таких розмов вона може просто зачинитися в кімнаті й плакати. Вона постійно хвилюється, що тато може загинути. Для неї це — найбільший страх і травма.

Про доньку, яка допомагає Руслану триматися

Мірруся для Руслана — найбільша радість і любов у житті. Він постійно казав мені: “Коли я йду на завдання, думки про доньку — це єдине, що допомагає триматися і боротися за життя”.

Він розповідав, що була ситуація, коли вони змінювали позиції. Відстань була великою, третій день, він був дуже виснажений. Каже: “Біжу, впав, а над головою — дрон. І в ту мить подумав: ‘Та пішло воно все… Вмру — то вмру’”. Але потім згадав про Мірру. Каже: “Я просто встав і побіг далі”.

Про розлучення і найважчий період

Розлучення стало не найгіршим. Найгірше було, коли Руслан був на позиціях, у Серебрянському лісі. Три дні чекати — і жодного зв’язку. Я знала: звідти не всі повертаються, а якщо повертаються - лише одиниці. Ось це було для мене найважчим. Їх йшло шестеро на завдання, а повертався один Руслан... А вдома — діти, які питають: “А тато подзвонить?” А я усміхаюся і кажу: “Так, він написав”. Хоча він не писав.

Про розлучення ми довго не говорили дітям. Мірі в школі хтось розповів. Вона прийшла додому і спитала: “Мамо, а ви з татом розлучилися?” Це було важко. Владус ще не до кінця розуміє. Йому було три роки, коли тато мобілізувався. Зараз йому шість. Половина життя — без батька.

Про знайомство і дружбу з Олександром Тереном

Ми познайомилися ще до того, як Саша почав зніматися в “Холостяку”. Він просто поставив мені “вогник” в Інстаграмі — я це помітила, і ми почали тісно спілкуватися. Потім зустрічалися на якихось заходах у Києві, підтримували зв’язок, потім  по волонтерській роботі він підтримував якісь мої певні проєкти, я його. А вже після закінчення “Холостяка” більше здружилися, коли я побачила, що на нього посипався хейт, і його команда абсолютно не працювала на те, щоб цей хейт приглушити, збавити. Я дивилася і була шокована, бо це вибухало нізвідки, а я знаю, що ця людина абсолютно не така і я допомагала якісь маленькі стратегії йому будувати дописів чи виходів у сторіз щоб це трішечки придушити негатив.

Як познайомилася з колишнім чоловіком Русланом

Ми познайомилися в тренажерному залі. Руслан займався боксом професійно, і якось я помітила, що він весь час десь поруч. Соромився, довго не підходив. А я тоді взагалі не думала про стосунки — фокус був на собі. І ось виходжу з тренування, а він стоїть біля машини, помита, блищить. Під’їжджає і каже: “Тебе підвезти?” А я йому: “Та ні, мене тато чекає!” — і пішла. Але Руслан не здався. Добивався красиво. Тоді мені було 25. Я ще жила з батьками. Тато завжди повторював: “Це найкращий вік. Насолоджуйся життям, бери від нього все, відпочивай”.

Про маму і допомогу їй на ринку

До знайомства з русланом я працювала менеджером в студії вебдизайну. Більшість наших клієнтів були ”з боліт”. Також я допомагала мамі на ринку. Навіть у мороз, навіть коли холодно — стояли в термобілизні, шапках, куртках. Ми продавали м’ясні вироби, цукерки. Це була звичайнісінька торгівля протягом 2 років. І мені це не було соромно. Навпаки — я завжди це відкрито говорила, друзі знали. А після народження Міри з’явилось більше часу — і тоді я почала вести блог.

Про особисте життя та побачення з чоловіками

У мене було побачення з одним чоловіком, достатньо впливовим. Навіть декілька побачень сходили. І запитала: За кого ти голосував на минулих виборах? Так. Він каже: Порошенко. Я кажу: Все. До побачення! Ми спільну мову не знайдемо. Так воно і сталось.